З такими, як він, не зустрічаються, з такими - дружать! він як ніж, захочеш доторкнутись поглядом, а ніби по-живому. В той час, як сидячи поряд, він захистить тебе від усіх бід на світі, "поріже" любого покидька за твоє щастя. Та ця грань стерта і вже не повернути те трепетне відношення, лишилась просто купа брухту, яку навіть лінь викинути на смітник.
Хтось сказав, що закохані чоловіки відрізняються нерішучістю, жінки ж, навпаки, - хвацько беруть все в свої руки. Вчора бачила саме таке...тільки це називалось словом "страх". Страх втрати, страх зради, страх вийти зі своєї кобури, щоб ні в якому разі не стати вразливим. Такі люди краще залишаться в масці байдужості до кінця життя, ніж покажуть свою вразливість. Краще брехати, що ніхто не вартий уваги і все навколо - це всесвітнє зло, звісно, окрім алкоголю, пуерчика чи людей, які це все підтримують.
В якийсь момент тобі здається, що ти достучався в самі закрома свідомості і знаєш про людину все, але наступає момент, якого не чекаєш....і все йде під лід...крижаний лютневий лід. Виходить людина просто грала потрібну роль на час перебування поруч, щоб не сказати разом.
А може це просто ще одна маска, для того щоб захистити від самого себе?
В своїх снах весь час біжу до тебе
Прокидаюсь і розумію - мені цього не треба
Мурашки по тілу від однієї згадки
Чому все так? Не знайти відгадки
Ти радієш, ніби вирвався на волю
Не думаю, що швидко свої рани загою
Згадую Львів, ніби маленьку казку
Теперішній біль - немов маленьку поразку
Зима минула, де наші почуття?
Все, що ти зміг сказати: "Прощавай, па-па"...
