Цените то, что есть сейчас

Не думая, что есть запас

Шагайте смело в новый день

Не просто бросая от солнца тень

О прошлом думать бесполезно

Оно ведь тянет вниз, так безвозмездно

Решаешь сам свою судьбу

Взлететь или пойти ко дну

Всему виной твои желанья

Все остальное - оправданья

Поставил цель - беги, стремись

Пусть будет интересной жизнь!

кто улыбкой своей утром поздним разбудит?

холодной водой в миг нахальность остудит?

взгруснет, рядом сидя у окна?

конечно же она - подруга моя!

кто без слов развором поймет и подскажет

и если нужно с тобою тихо на дно заляжет

кофе на троих - разве проблема?

лежа на полу понимаеш - люстра-вселенная... :)

                                                                                                        2 И & М

з такими як він не зустрічаються

        З такими, як він, не зустрічаються, з такими - дружать! він як ніж, захочеш доторкнутись поглядом, а ніби по-живому. В той час, як сидячи поряд, він захистить тебе від усіх бід на світі, "поріже" любого  покидька за твоє щастя. Та ця грань стерта і вже не повернути те трепетне відношення, лишилась просто купа брухту, яку навіть лінь викинути на смітник.

         Хтось сказав, що закохані чоловіки відрізняються нерішучістю, жінки ж, навпаки, - хвацько беруть все в свої руки. Вчора бачила саме таке...тільки це називалось словом "страх". Страх втрати, страх зради, страх вийти зі своєї кобури, щоб ні в якому разі не стати вразливим. Такі люди краще залишаться в масці байдужості до кінця життя, ніж покажуть свою вразливість. Краще брехати, що ніхто не вартий уваги і все навколо - це всесвітнє зло, звісно, окрім алкоголю, пуерчика чи людей, які це все підтримують.

         В якийсь момент тобі здається, що ти достучався в самі закрома свідомості і знаєш про людину все, але наступає момент, якого не чекаєш....і все йде під лід...крижаний лютневий лід. Виходить людина просто грала потрібну роль на час перебування поруч, щоб не сказати разом. 

         А може це просто ще одна маска, для того щоб захистити від самого себе? 

В своїх снах весь час біжу до тебе
Прокидаюсь і розумію - мені цього не треба
Мурашки по тілу від однієї згадки
Чому все так? Не знайти відгадки
Ти радієш, ніби вирвався на волю
Не думаю, що швидко свої рани загою
Згадую Львів, ніби маленьку казку
Теперішній біль - немов маленьку поразку
Зима минула, де наші почуття?

Все, що ти зміг сказати: "Прощавай, па-па"...

Провода сковали мою хрупкую душу

Іноді краще сказати строками, ніж годинами розказувати, що саме тебе бентежить в цей безпосередній проміжок часу...

Мороз по коже,  мороз в душе

Сплошная полоса, не спрятаться нигде

Музыка ядом отравляет память

Сердце в груди почему-то буянит

Дышишь воздухом одним на всех

Лишний раз улыбнуться считается грех

Кровь по венам бежит застывая

Мысли мои, как вода уплывают

Звезда не падает, не дает нам шанса

Неужели,  я глупая, полюбила засранца ?!

Молчат минуты, дыша тобой

Накрывая меня холодной волной

Разум твердить оставайся одна

Лучше с подругой выпить вина

Чем быть рядом с кем попало

Делить на двоих одно одеяло

Забыть то, чего не случилось

Разбив мечты …облокотилась!

Мокрый подоконник небрежно молчит

Да, нет! Это ты молчишь без причин

Задевая свой страх ты боишься упасть

На фоне не искренности просто пропасть

Отдавая людям свою теплоту

Опять я одна в бездне дикой тону

Невыносимо идти по жизни одной

Все время бороться со своею судьбой

Доза счастья комком бежит по венах

Не задевая крыши, цепляясь на антеннах

Провода сковали мою хрупкую душу

Зачем ты бежишь? Остановись, послушай

Биение сердца на выдохе света

Мелодия любви разлетелась по ветру…

Тишину разрывает дрожание голоса

Веки немеют, не чувствуя домысла

Истенный  путь остается загадкою

Ты меня поцелуй тихо украдкою!

Спроба